Вона була давно і майже не лишилось її учасників. Людей які прожили та відчули. Чим менше живих учасників тим пишніше святкування тим міцніший міф.
Вшанувати пам'ять полеглих та висловити співчуття ще живим, всіх кого зачепило - кому треба було перемогти себе, свій страх та біль, на фронті, кому переживати втрати рідних та близьких людей, втрати все своє майно. Висловити співчуття тим хто в тій м'ясорубці змогли зберегти себе, Людину. Хто не переступив межі з воїна до ката. Незалежно від прапорів під якими воювали, незалежно від ідеології яку підтримували. Кожна з цих ідеологій злочинна. Вони практично рівні в своїй агресивності та тоталітарності. Подбати про них, без пишних слів, у будні, бо буднів багато. Шана та спокій. Вони своє відвоювали і нагородою хай їм буде спокій.
Проте сучасники не заспокоюються, вони будують культ країни. Країни якої насправді не було. Знову. Культ "райського СССР". Вони експлуатують "Перемогу", вони експлуатують мільйони людей війни, їхній біль розпач, радості та перемоги -безсоромно та неприкрито. Нова імперія СССР 2.0, новий рай, єдине спасіння. Сльозогінні фільми-агітки з втраченим історичним підгрунтям, автобуси з вождями на боках, бухло з генералами на етикетках і всюди георгіївські лєнти. Це все для молодих які поперднього СССР не знали, які повірять в той пафос і "красу". Такий міф - злочин, люди які його будують - злочниці, з злим наміром чи просто з недбальства, проте злочинці.
Настала пора прожити ту війну і лишити її в минулому. Перемога для живих, пам'ять для мертвих. Вона закінчилась.

відповісти чи людина добра
відповісти чи зебра біла
  питання віри
  питання часу

Читаю Марш Радецького Йозефа Рота - цікаве було уявлення в австріяків про Україну. Занедбана і затуркана околиця, причому Сибір мав починатися десь відразу на кордоні - тобто географічно Рівне то вже Сибір, з холодними вітрами і ведмедями.
В свою чергу метрополія витончена, елегантна і пафосна. Стара Імперія. Любий імператор Франц Йосиф. Навіть шкода, що загинала. Тільки вдуматись- наша столиця була б Відні.

Нещодавно я дізнався що одна знайома мені людина, насправді актриса. В минулому, але сама справжня, і яка могла продовжити рухатись в тому ж напрямку . Вона вибрали інший шлях. Тепер мені не дає спокою питання, як би було коли б вона все таки пішла тим іншим шляхом. Швидще ми б ніколи не були знайомі, а може за якимось дивним механізмом космічних законів я став би гардеробником театру чи ще якимось “вічним клерком”. Хоча в будь якому разі це знайомство мені було необхідне.

Прогулюються разом. Вона вища від нього. Ситуація ускладнюється високими підборами. Весна навкруги, все цвіте, сонце просвічує молоде зелене листя. Настрій. Він стає навшпиньки і кладе їй голову на плече. Дотягуватись, щоб поцілувати навіть не пробує.

Він сидів навпроти за столом. Пив каву та розповідав. Стрункий, підтягнутий в елегантному костюмі. Розмова була про будинки та місто. Жести його відзначались енергійністю та імпульсивністю, проте в той ж час стриманими. Ніби він опановував себе, відчувалася внутрішня робота та сила волі. Раз по раз повертався в сторону обєктів про які була мова. Накрапав дощ. Розмова рівномірно стікала, поки не витекла вся і запала тиша. Він сидів з задумливим поглядом, уважно дивлячись кудись в сторону і думаючи щось своє, нікому не відоме. Завмер, слухаючи дощ.